24 квітня День пам’яті жертв геноциду вірмен

Новости Общество

24 квітня щорічно відзначається ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ ВІРМЕН. Саме 24 квітня 1915 року в Османській столиці – Константинополі, турецька влада  заарештувала і вбила понад 800 представників вірменської інтелігенції. Так вірменський народ, велика частина якого на той момент проживала в Західній Вірменії, позбувся більшої частини інтелектуальної еліти. Слідом за цією подією послідувала низка вбивств і виселень етнічних вірмен, що отримала назву геноцид вірмен. Вбитими вважаються 1,5 мільйона вірмен, або близько половини всіх вірмен світу на той період.

Картинки по запросу день геноциду вірмен

 

Символ геноциду — незабудка

В етимології назви квітки «незабудка» в різних мовах закладено один і той же зміст: «Не забувай», «Пам’ятай», що є основним посланням сторіччя Геноциду вірмен. Кожен з п’яти пелюсток незабудки символізує одну з п’яти частин світу, якими розсіялися і врятувалися від геноциду вірмени.

Чорна серцевина квітки — це пам’ять про геноцид. Жовтий колір символізує сонячне світло, що дає сили жити і творити. Світло-бузковий, яким пофарбовані промені всередині квітки, символізує участь у визнанні та засудженні геноциду вірмен, а домінуючий ліловий — це самосвідомість вірмен: він присутній в елементах вбрання священнослужителів Вірменської апостольської церкви.

 

Геноцид вірмен визнаний і засуджений багатьма країнами і впливовими міжнародними організаціям. У 1984 році Геноцид вірмен офіційно визнав і засудив  Міжнародний Гаазький трибунал. Геноцид вірмен офіційно визнали і засудили Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Росія, Польща, Греція, Кіпр, Словаччина і ряд інших держав. У деяких країнах ЄС за заперечення історичного факту Геноциду вірмен внесена кримінальна відповідальність (до чотирьох років позбавлення волі).

Цавет Танем

Згоріли їхні селища, пропали їхні мули,
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку,
Щоб мову свою рідну їх діти не забули,
їм літери виводять вірменки на піску.

А вітер, вітер, вітер!.. Який палючий вітер!..
Обвуглені обличчя січе, січе, січе!..
Лиш виведеш те слово із тої в ’язі літер,
а слово ж без коріння, покотиться, втече.

І десь, в якійсь пустелі, з’їдять його верблюди.
Забудуть його діти, і виростуть німі.
Бредуть, бредуть вигнанці…
бредуть бездомні люди…
Ні даху ж, ні притулку, – буквар їм на умі!

Згоріли їхні храми. Мужчини їхні вбиті.
Втонули їхні дзвони у озері Севан.
О, як їм далі жити? На тім кровопролитті
не місяць в небі сходить – турецький ятаган.

А вітер, вітер, вітер!.. Як шарпає той вітер!..
Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе?
Нема коли писати отих маленьких літер.
Немає чим писати. Нема писати де.

І тільки на привалі, в ті рідкісні хвилини,
коли ще в свої тачки жінки не запряглись,
Ті буковки вірменські виводять, як стеблини,
і слізьми поливають, і букви прийнялись.

В пісках пустили корінь – а вітер, вітер, вітер!..
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку!..
А скрізь по всій пустелі тоненькі стебла літер,
Як трави, проростають в палючому піску.

Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена,
А букви проростають в легенди і пісні.
«Цавет танем!»-– як кажуть,
прощаючись, вірмени.
Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.

Ліна Костенко

  •  
  •  
  •