Мандри Херсонщиною: веселий тур українських журналістів

Новости Общество

«Цьогоріч навряд чи нам світять закордонні пляжі та римські розвалини, але стрес знімати треба»,— пишуть наші колеги з Йод.media. На їхню думку, найкраще стрес знімається у подорожах, тож: 1. шукають найцікавіші туристичні маршрути Україною. 2. подорожують. 3. розповідають, що бачили/про що дізналися. Звісно, Херсонщина увійшла до переліку найцікавіших туристичних маршрутів, а Йод.media розповідаєпро свої пригоди і дає цінні поради.

Робимо фотосесію на найбільшому острові країни

Ми знаємо, про що ви точно мрієте цього дивного карантинного літа – щоб ваші соцмережі не скисли без яскравих знімків, які ви зазвичай робите у подорожах та на закордонних курортах. Так от для тих, хто жадає насправді соковитої фотосесії, здаємо для неї одне з найкращих місць в Україні. Це острів Джарилгач – найбільший острів України та Чорного моря.

Вода тут – дивовижного бірюзового відтінку. Пісок – білосніжний. Тож якщо вибрати правильний ракурс, можете переконати френдів, що були на Мальдівах, а не на Херсонщині 😜  Бо Джарилгач так і називають – українські Мальдіви. 

Проте й без порівнянь із заморськими курортами про острів Джа (так його по-свійськи кличуть місцеві) є що розказати. Наприклад, більшість вдалих ракурсів звідси – не тільки на фоні лазурової води, а й маяків, що зустрічають вас, коли підходите до острова морем.

За місцевою легендою, до проєктування старого маяка відношення має сам Гюстав Ейфель. Так-так, той самий конструктор, що створив один з найвідоміших символів Парижа та Франції – Ейфелеву вежу.

Легенда то чи правда – сказати складно. Одне відомо достовірно – конструювання маяка, що був зведений 1902-го року, справді було довірене французькій компанії. А далі – версії різняться. Чи то сам Ейфель творив той маяк, чи то хтось із його учнів.

У будь-якому разі, маяк-ветеран – красунчик та нагадує Ейфелеву вежу, тож точно стане окрасою ваших фотокадрів.

До речі, нині старий маяк є лише прикрасою Джарилгача та має статус пам’ятника культури. Морякам він вірою та правдою служив понад 90 років, але зрештою програв стихії. Море постійно наступає на сушу Джа: маяк був збудований за 200 метрів від води, а нині, як ви можете переконатися, хвилі вже облизують його підніжжя.

І це далеко не всі «фотозони». Адже загальна протяжність острова із заходу на схід — близько 42 км, а площа становить 62 кв. км. Це багато, так 😉 Він входить до Джарилгацького національного природного парку. Тож готуйтеся до того, що трохи відійшовши від пляжу вбік чагарів та озер, ви можете зустрітися з косулями, оленями, дикими кабанами, зайцями, лисицями, муфлонами та іншими тваринами.

Всі вони дружелюбні, але кормити їх з рук чи кидатися обіймати – не радимо. Тварини все-таки дикі. Тож краще зробіть селфі з косулею здалеку.

Однак є велика ймовірність, що, попри красу навколо, ви забудете про камеру чи телефон, щойно опинитеся на острові. Бо чимдуж чкурнете у воду, коли її побачите. Вона тут, як то кажуть, бомба. Кліматичне літо на Джарилгачі триває у середньому 5 місяців (з травня по вересень). А оскільки біля берегів Джа зовсім не глибоко, водичка встигає прогрітися до комфортних температур. Тож не забудьте взяти із собою купальник.

  • Готуйтеся до того, що на Херсонщині вам розкажуть про Джарилгач більше легенд, ніж здатна вмістити людська пам’ять  Одна з найвідоміших: саме ці краї були батьківщиною Ахіллеса, героя Троянської війни. Ох, ну що поробиш, коли Україна – то колиска світової цивілізації 😄
  • Відвідини Джа не для вас, якщо ви розраховуєте, що зможете оселитися тут у п’ятизірковому готелі, по обіді сходите на шопінг, а ночами туситимете у модних клубах. Острів безлюдний, тут заборонено будь-яке капітальне будівництво. Тож з інфраструктури є хіба що невеличкі літні кафе та біотуалети. Джа – для вас, якщо ви любите дику природу та давно мріяли подауншифтити. Беріть із собою намет (чи вже на місці – в оренду) та заночуйте, насолоджуючись шумом прибою.
  • Тут є можливість набрати води з артезіанських свердловин чи скупатися в озерах з цілющими грязями.

Як дістатися?

Маршрут, як і в першій частині нашого Ха-ха-туру, радимо починати з Херсона. До нього вас із Києва менш ніж за годину домчить літак МАУ. Звідти вже наземним транспортом рушайте до Скадовська, що за 100 км від обласного центру. А далі – по воді на острів Джарилгач. Туди з міста рушають прогулянкові катери та невеликі приватні човни. Орієнтовна вартість водного таксі – 200 гривень.

Місцеві розповідають, що до острова у спекотний період та під час відливу можна дістатися навіть убрід. Але це навіть звучить екстремально. Тож краще скористайтеся транспортом. Так у вас з’явиться доволі мила компанія – теплоходи люблять супроводжувати дельфіни 😊

Скупатися у водоспаді посеред степу

Водоспади з дівочих сліз, яким розбив серце Трубецький, не прості. Вони незвичайне природне явище для гладенького піщаного степу. Вода у них холодна та чиста, і як запевняють місцеві, її можна пити (але ми не радимо 😀).

Ті, хто вірить у легенди, можуть стати під струмочки та скупатися, щоб мати велике щастя: заспокоює нерви, дарує любов, відлякує хвороби.

Коли доїдете до водоспаду, то не думайте, що він там один. Якщо підете вздовж каскаду, то побачите мінімум п’ять.

Камінці на них, мов сходи: легко піднятися, щоби зробити світлини та промокнути на щастя.

Де розташовані?

Шукайте село Казацьке і питайте «Край тисячі джерел». Водоспади під стінами маєтку Трубецького. Дві години затишку і прохолоди у спекотне літо гарантовані.

Пити вино українців навчили давні греки, які жили на Херсонщині. Вони, як відомо, вино розбавляли з двох причин. Робили концентрат, щоб дезінфікувати воду і не бути під хмеликом, або бути, але не валитися з ніг.

Українці так сильно прийняли цей урок до серця, що розбавляти вино категорично відмовляються.

У давніх греків для нас, людей, які п’ють шляхетний напій «чистим», але часом з льодом, була спеціальна лайка: «Пити, як скіф». Тобто як варвар.

У сучасній українській культурі сліди цього вислову можна знайти у фольклорі. Наприклад, свиня позаливала очі, або напився п’яниця — зламав деревце, як тепер людям дивиться в лице. Це словесне розмаїття підтверджує те, що всі ми і так відчуваємо: винішко-вінце навіки оселилося у серці кожного «простого українця».

Тож що може бути кращим за відпустку на виноробні, тим паче коли там є басейн та берег Дніпра? 

У Херсонській області для цього є виноробня князя Трубецького, куди можна приїхати на вихідні.

За цей час дізнаєтеся, як роблять вино і витримують в бочках, а також подивитесь на колекцію з 10 тисяч пляшок.

Вино колекціонується з 1958 року і розкладено по роках. 1959, 1960 і так далі. Можете сфотографуватися біля таблички зі своїм роком народження. Але не всі роки є – випадають часи «сухого закону» в СРСР.

Після винних погребів, сходіть на дегустацію. Вам розкажуть про різницю молодих, витриманих та марочних вин. А після культурної програми саме час полежати з келихом «розе» біля басейну.

Якщо розтягувати задоволення на тиждень, то можна відвідати замок, у якому жив Трубецький – від нього залишилися руїни, але й вони вражають.

Виноробня та замок – єдине історичне шато в Україні. З французької мови шато – заміський палац з  парком і як правило виноградними плантаціями. Всі будівлі Трубецьких створені у стилі французького ренесансу і нічим не поступаються замкам у Франції.
Про що говорити біля басейну за келихом вина?
  • Трубецькі ведуть родовід з часів Великого Литовського князівства, їхнє прізвище утворене від назви міста Київської Русі – Трубеч (зараз Трубчевськ, РФ), який стояв на березі Десни і був частиною торговельного шляху, що з’єднував Десну з Новгород-Сіверським, Черніговом та Києвом. За часів Володимира Великого тут був великий торговельний центр. Потім місто захопили татари, пізніше відбили литовці на чолі зі своїм князем Ольгредом. Він подарував завойоване місто та князівство своєму синові, який заснував рід Трубецьких. Це було у 14 сторіччі.
  • Петро Трубецький, який влаштував виноробню, жив у 19 сторіччі і був власником двох сіл на Херсонщині: у Козацькому жив у маєтку, у Веселому – вирощував виноград і виготовляв вино. Петро Трубецький плекав лозу, привозив з-за кордону культові й до сьогодні сорти: піно-фран, піно-грі, совіньйон, каберне, рислінг. У 1900 році на всесвітній виставці в Парижі рислінг Трубецького отримав Гран-прі. Але окрім вина, він мав ще один гріх – розбивав дівочі серця. Біля його маєтку є каскад водоспадів. За легендою, вода у них – сльози жінок, скривджених князем. І правда у цій легенді точно є, бо помер Петро Миколайович від того, що його застрелив племінник, який запідозрив дядю у залицяннях до своєї дружини.

Як дістатися?

Сідайте на літак МАУ, який запустив рейси з Києва, і за годину ви в Херсоні.

Ще година по трасі — і на виноробні. Єдина біда – бронювати номери в готелі при господарстві потрібно заздалегідь, бо на них великий попит. Але можна викрутитися, оселившись у Херсоні на березі Дніпра і записатись на екскурсію.

Сфотографуватися на фоні старовинної вежі

Цього літа фотографії з Пізанською вежею навряд чи з’являться у будь-кого з українців. Але їх стовідсотково можна замінити на світлини з Вітовтовою вежею.

Обидві родом з 14 сторіччя, мають багату історію і під правильним кутом об’єктива, Вітовтова теж буде з нахилом.

Споруда — єдина башта, що лишилася нам у спадок від Литовського князівства, але разом з тим вона є однією з найнедослідженіших, бідкаються історики. Навіть немає єдиної думки, коли її збудували і для чого.

За найрозповсюдженою версією, башта з’явилася, коли Дніпром пролягав кордон між князівством Литовським і Кримським ханством. Вона була частиною «митниці», з якою спостерігали за островом Тавань, що нині на дні Каховського водосховища.

Досі тут не було проведено розкопок, хоча археологи мріють про це. Вони припускають, що біля вежі можна знайти сліди фортеці.

За часів Січі на Таваньській переправі і, мабуть, що й біля Вітовтової вежі, козаки чатували на татар, які верталися зі степу до Ханства. Пам’ятаєте історію про Роксолану, так це з того репертуару. 

Потім башту покинули, а у 19 сторіччі Петро Трубецький зробив з неї водонапірну вежу для поливу виноградників. За радянських часів тут зникли, за даними дослідників, рови, підземні ходи та мури.

Коли приїдете фотографуватися, то обов’язково зайдіть усередину. Подивіться на небо через 14-метрові стіни. А потім прогуляйтесь навколо башти. Для міського мешканця знайдеться фруктовий рай: шовковиця, абрикоси й яблука.

Де шукати?

Між селами Казацьке та Веселе. Час розваги – двох годин вистачить з головою.

«Олешківські піски» – найнеочікуваніше місце, яке можна зустріти в Україні. Здавалося б, яка пустеля у країні, напоєній річками та морями? Але година дороги від широченного Дніпра у Херсоні — і ви посеред дюн та мільйонів тон піску.

Пекучий степний вітер постійно змінює ландшафт. Бархан, який ви бачите, опиняючись у пустелі, за дві години переноситься на кілометрову відстань.

Пісок то підіймається вгору, потрапляючи в очі і рот, то все завмирає і чутно лише шелест листя, спів пташок. Так, вони тут є. Бо українська пустеля – це вам не звичайна пустош.

Оазиси то тут, то там. Утворюють їх плавні та березові гаї. І зараз уявіть, що найбільший масив березових гаїв в Україні росте саме в цій пустелі. А вона – найбільша в Європі, навколо якої росте найбільший рукотворний ліс у світі. 

І як тут не повірити, що «укри» вирили Чорне море? 🌊

За температурним режимом Олешківські піски – напівпустеля. Інколи буває дощ, ночі холодні всі дні на рік – восени гриби ростуть, але влітку пісок може розжаритися до 70 градусів. Це багато, але без відчуття, що ви шкварчите на пательні.

Звичайною літньою температурою тут вважається щось близько 40-50 градусів😀 вище 0.  Тож капелюх побільше, рукав подовше, а у кошик покладіть лоток яєць – омлет на піску готувати.

Ще у поході через пустелю вам знадобиться намет, вода – дуже багато води — і фрукти, бо вони не псуються у спекоті.

Перехід триває два дні. Одну ніч будете спати посеред дюн. У наметах. І светрах. Пісок вологий, навіть коли верхній шар стає більше 50 градусів, копнеш — під ним запаси води і прохолоди. Через це існує припущення, що десь під породою плещеться підземне озеро.

Коли будете йти вдень, то спостерігайте за переміщенням дюн та шукайте сліди.

Десь тут живе (послухайте, як звучить) кандибка звичайна, сліпачок піщаний. О, і звісно, гадюка степова — руки у норки не суйте.

І все у нашій пустелі чудово, окрім розваг. Як спитаєте співробітника заповідника про квадрацикли, то він дуже серйозно подивиться і скаже:

— Усі екскурсії на квадрациклах, про які ви чули, які бачили на фотографіях в інтернеті – незаконні. У нас заповідна зона. Охороняється законом. Науковці наполягають, що під колесами квадрациклів гинуть тварини, які занесені до Червоної книги. Ви ж не хочете вбити кандибку?

— Ні, кандибку вбивати не хочу, а розваг хочу. Бо на пісок можна дивитися, ну дві години, ну чотири, а потім приїдається. І ви ж самі розумієте: якщо є попит, то і послуга буде, але зараз, коли все заборонено, це йде повз вас.

— З науковцями намагаються домовитися, може, навіть і вийде, щоб на околицях пустелі виділити шматок для їзди на квадрациклах.

— Ну, це вже щось. А зараз можна на льодянці по дюнах поїздити. І на «сноуборді» – на таких по піску катаються: сенбордінг. Це кандибкам не шкодить.

Оскільки таких розваг у розкладі екскурсії не заплановано, тож знаряддя беріть своє.

Легенди, які можна розказати перед сном.

  • Наче на одному з барханів є хрест і могила військових, які загинули під час тренувань. У радянські часи тут був полігон «Херсон» і вхід сюди був тривалий час заборонений.
  • Жив собі козак Сірко. 500 років тому. І сказали йому старші: «Терпи, козаче, отаманом будеш». І пішов він терпіти без води та їжі місяць у Олешківські піски. Блукав-блукав він шість днів, а потім впав і в мареві побачив дівчину (на такій спеці й русалку побачити можна). Дівчина поклала до рук йому коріння рослини і зникла, а він з’їв його і вижив. Рослина ця й досі росте у пустелі, тож якщо попросити супровідника у поході, він знайде її для вас і підсмажить до вечері.

Телефонуєте у заповідник і домовляєтесь про перехід через пустелю з ночівлею. Коштує це десь 1000 гривен з групи. Також є двогодинна екскурсія, квиток з людини 50 гривень. А для читачів Йод.media є карт-бланш. Можна написати у Фейсбук Катерині Дерев’янко з відділу розвитку промоцій та маркетингу управління туризму та курортів Херсонської області або Миколі Шаповалу, начальнику управління туризму та курортів Херсонької області. Вони підкажуть туристичні агенції, які для вас все організують.

Самим приїжджати у пустелю надзвичайно небезпечно. По-перше, заблукаєте і в таку спеку, як зараз, можна загинути.

По-друге, у жовтні 2015 року через бойові дії на Сході України військові повернулися і зайняли полігон «Херсон», хоча у 2010 році президент Віктор Ющенко підписав указ про створення національного парку і передачу колишнього авіаційного полігону Олешківським піскам.

Спробуйте кавуновий мед

Невід’ємна частина подорожей за кордон – це гастрономічні відкриття. Так от Херсонщина вас здивує новими смаками та рецептами.

Не вірите? А як вам той факт, що знамениті херсонські кавуни для місцевих – то не лише десерт, а й основна страва. «Аборигени» радять їсти кавун разом з бринзою. Можна у сирому вигляді. І щоб було геть автентично – пропонують і ягоду, і сир попередньо трошечки підсмажити на мангалі. Ммм, це щось особливе.

Ще кавуни у Херсонській області квасять. У діжках чи бутлях. Так цей продукт тут, на відміну від більшості регіонів країни, стає не сезонним, а цілорічним. Дістав холодного зимового вечора соковиту скибочку з розсолу – і згадав свої літні мандри півднем України. Ідеально 😋

А чули щось про кавуновий мед? Він же – бекмес. Це продукт з кавуна, виготовлення якого нині відроджують на Херсонщині. За своєю природою бекмес є вивареним соком кавуна. Але називати його при цьому варенням – некоректно. Бо, за технологією, під час виварювання не додають ні грама цукру. Але зрештою все одно отримують делікатес, що солодший за мед. При цьому в 100 грамах кавунового бекмесу лише 106 калорій. Майже дієтичний продукт.

Щоб приготовити невеличку баночку бекмесу, м’якоть кавунчиків попередньо виварюють впродовж 20 годин, постійно помішуючи. На 200 грамів необхідно 4-5 кавунів.

Найкраще бекмес смакує з білим хлібом. Запивати варто молоком.

  • Ви, звісно, спитаєте, скільки коштує баночка бекмесу? А ми скажемо — вона безцінна. Адже виробництво кавунового меду поки не вийшло на промислові масштаби. Тому купити його ніде неможливо. Хіба що дегустувати на спеціальних виставках.
  • Але читачі Йод.media мають бонус. Аби гарантовано скуштувати бекмес під час подорожі на Херсонщину, рушайте у напрямку міста Гола Пристань, що за 40 км від обласного центру.

Вам потрібен історико-розважальний комплекс «Зелені хутори Таврії» (його контакти – за посиланням). Директор закладу Олександр Долинко сам варить бекмес. Тож можете напроситися і на виробництво, і на дегустацію.

Завітайте до театру посеред лісу

Переходимо до культурної програми. На Херсонщині, навіть під час карантину, можна знайти розваги не лише на день, а й на вечір. Як вам театр і його вистави посеред лісу?

Цей проєкт Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша так і називається – «Лісовий театр». Він був започаткований ще 2011-го року. З травня по вересень спектаклі відбуваються просто неба — в Олешківському лісі, на базі зеленого туризму «Чумацька криниця».

Уявіть собі – посеред сцени ростуть дерева, а декораціями стає сама природа – небо, зорі та обрій. А «глядацька зала» може вмістити до 450 гостей.

Та й це ще не все – «Лісовий театр» не стоїть на місці та освоює нові формати. Йод.media вдалося відвідати прем’єрний показ вистави «Сон літньої ночі» за комедією Вільяма Шекспіра. Дійство відбувалося у форматі імерсивного театру, тобто театру залучення. Це коли глядачі також стають дійовими особами.

Публіка переміщалася разом з акторами між сценічними майданчиками, що створило надзвичайно теплу атмосферу. Акторів після фінальної сцени викликали на біс тричі

• Театр успішно гастролює світом, тому застати трупу на місці – це удача. Якщо зацікавилися, — не гайте часу.

•  Замовити квитки, а також трансфер до лісу можна за телефонами, їх ви знайдете у посиланні.

Сховайтеся від усього світу в «амазонських» очеретах

Зізнавайтеся, мріяли колись про бразильську Амазонію? На Херсонщині кажуть – до біса ті тропіки, херсонська Амазонія, себто дельта Дніпра – краща 🤩  Ми вже навіть через монітор комп’ютерів бачимо ваші скептичні усмішки. Ну що ж, маєте право. Але, погодьтеся, треба як мінімум то побачити, аби скласти власну точку зору.

У будь-якому разі, це цікаво. На власні очі побачити, яким був Дніпро до того, як до нього потяглися людські рученята та взялися хазяйнувати. Таких первісних місць насправді лишилося дуже мало — лише в нижній течії річки — від Каховської ГЕС до Дніпровсько-Бузького лиману.

Саме тут зберіглася раніше типова, а нині рідкісна для Дніпра екосистема, зокрема заплавні ліси, болота, луки, піщані степи, схили, балки та навіть гори.

Одним словом все це називається плавні. Себто заболочені та підтоплені ділянки річки, що вкриті важкопрохідними вологолюбними заростями. Звісно, це очерети. Але не тільки. Є доволі рідкісні види рослинності, що взагалі зустрічаються лише тут.

У 2018-му році все це увійшло до  складу новоствореного Національного природного парку «Нижньодніпровський». Він простягається територією Бериславського, Білозерського, Голопристанського та Олешківського районів, міст Херсона та Нової Каховки. Загалом – понад 80 тисяч гектарів земель.

• Історики кажуть, що раніше плавні простягалися від Києва до Дніпровського лиману. Заплутані лабіринти проток дозволяли дуже вдало ховатися від ворогів. Це стало однією з природних передумов виникнення Запорозької Січі.

• Насолоджуватися соковито-зеленими краєвидами плавнів комфортно, йдучи Дніпром на катері. Сісти на нього можна безпосередньо у Херсоні. Якщо хочете більшого включення – обирайте водно-пішохідні маршрути. Таких одразу кілька розробила адміністрація «Нижньодніпровського». Проконсультуватися щодо складності маршрутів, необхідної підготовки та вартості можна за контактами, що вказані у лінку.

Фото Михайла Марківа, Юлії Мамойленко і Ганни Мамонової.

З іншими цікавинками можна ознайомитися за тегом #мандруй-україною

  •   
  •   
  •