Kherson.FM

Херсон ФМ Радио

Григорівка: перлина Чаплинського району

Село Григорівка Чаплинського району Херсонської області засноване у 1868 році. На території площею 80 км2 проживає 1814 людей. Але історія цього краю сягає далекої давнини.

Найдавніші сліди заселення Херсонської області сягають пізнього палеоліта – більше ніж 11 тисяч років тому. Це підтверджують пам’ятки, залишені стародавніми поселеннями: городища, курганні поховання, знаряддя праці, прикраси, зброя, предмети побуту та монети.

З 7 століття до нашої ери, відтіснивши кемерійців, землі Херсонської області займають скіфські племена. З плином часу, у 3 століття до нашої ери, з’явилися нові кочівники – сармати. За ними наші землі населяли готи, гуни, печеніги, половці, татари. Їхня життєдіяльність знищила ліси, річки пересохли, клімат став засушливим. З утворенням у 9 столітті Київської Русі в Херсонських степах оселилися слов’яни.

Наші степи пережили нашестя орд Батия, боротьбу Запорізьких козаків проти поляків і татарських загарбників. Після перемоги Росії у війні з турками 1787 – 1791 років Причорномор’я примкнуло до Російської імперії. Катерина ІІ дарувала землі дворянам, поміщикам, іноземцям. У наші степи силоміць переселили мешканців Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, будівельників із села Турбаї. Це призвело до заснування 4 сіл: Чаплинка, Чорна долина, Чалбаси та Буркути.

В кінці 18 століття у Південній Таврії знайшли прихисток біженці-селяни. Так у 19 столітті в Чаплинському районі виникають декілька сіл-сусідів Григорівки.

Цікава історія назви села Григорівка. Земля у цій місцині із засоленими ґрунтами і найбіднішими ґрунтовими водами, обдувають її найсильніші вітри, виснажують найбільші засухи. Лякали людей приливи та відливи Гнилого моря (Сиваша): вітри то наповнювали його водою з Азовського моря, то знову забирали її при зміні напрямку вітру. Вода в колодязях, які копали, була не придатна для пиття, тому солодку воду, як кажуть, привозили діжками із татарських «явулів». Мало хто бажав тут поселитися. Але якось на березі тоді степової річки Тамари оселилися три Григорія, побудували землянки з калиби і стали жити. Так село отримало свою назву – Григорівка. А масове заселення почалося в 1868 році.

В сучасній Григорівці 10 вулиць. Вони мають свою назву, але мешканці бчастіше користуються номерною: «я живу на сьомій вулиці», «а я на третій». Чому так? Тому що переселенці з Камянець-Подільської губернії жили в Південній частині села — від першої до п’ятої вулиці, це були селяни православної віри, а переселенці з Київської губернії були католицької віри і жили у північній частині села — від шостої до десятої вулиці. Згодом люди закохувалися, одружувалися, перепліталися роди. Село нараховувало 36 прізвищ, які були засновниками Григорівки.

Першими громадськими будівлями стали церква, костьол, будинок сільської управи, школа. Навчання велося російською мовою, українська була заборонена. У 1965 році силами батьків зробили добудову до старої школи (зараз у цьому приміщенні розташована церква Московського патріархату). Костьол збудували у 1890 році, він діє донині. Під час війни німці ставили в костьолі коней, потім зробили з нього склад, до 1969 року там був сільський клуб і музей Григорівки, експонати до якого збирали з усього села. Через деякий час вірянам повернули костьол Святого Григорія, зараз там проходять служби. А для музею місця не знайшлося. На жаль, це призвело до втрати цінних історичних експонатів, хоча, завдяки вчителям та ентузіастам більшість матеріалів вдалося зберегти. Зараз в приміщеннях будинку культури проводять ремонтні роботи і музей відродиться. Все завдяки небайдужій людині – Робак Павлу Леонтійовичу. Протягом 10 років чоловік зберігає експонати у себе вдома. У цінних матеріалах — історія  Григорівки і всього Чаплинського району під час Громадянської війни 1918-1920 років, як мешканці села пережили нашестя Австро-німецьких військ, колективізація 1921-1931 років, голодомори 1921-1922, 1932-1933, 1947 років (найстрашніший у 1932-1933 роках).

Не обійшлося без бюрократів, які хотіли вилучити у нього все зібране, замість того, щоб допомогти зберегти і збільшити. Це насправді геноцид влади проти власного народу. Треба віддати належне екс-президенту України В.А.Ющенко: за його розпорядженням у кожній області створена «Національна Книга Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні».

Під час Другої світової війни 1939-1945 років молодь вивозили до Німеччини, багато селян пішли на фронт. В пам’ять про загиблих односельчан у листопаді 1973 року відкрили меморіальний комплекс. Поряд з ним знаходиться могила героя Радянського Союзу Сергія Трохимовича Новикова. Його, тяжко пораненого під час боїв за Перекоп, привезли в госпіталь, що знаходився у Григорівці, де він помер. Місцеві мешканці з гордістю згадують свого земляка — генерал-майора повітрянодесантних військ Чернецького Олексія Марковича, який народився у Григорівці, закінчив сільську семирічну школу.

Звільнили село від німців у листопаді 1943 року. Після війни, як і вся країна, село почало відбудовуватися. У 1963 році закінчили електрифікацію Григорівки. Колгосп побудував нові ферми, кормоцех, провели водопровід. У 70-80 роках запрацювала Каховська зрошувальна система, вода прийшла і до Григорівки. Запрацював фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури. У 1974 році побудували нову двоповерхову школу. У 1975 році запрацював консервний цех з переробки овочів. Село зажило. З’явилась перша жіноча тракторна бригада, яку очолювала Лопушанська Катерина Петрівна, згодом вона працювала комбайнером, отримала багато нагород. Почала діяти бібліотека, у якій налічувалося 1200 книг. За високий рівень культури і добробуту Григорівці присвоїли звання «Село зразкового порядку».

У 1991 році відбувся розпад Радянського Союзу. Україна обрала незалежність. Колгосп реорганізовується. Проводиться земельна реформа, приватизація майна та землі. Спад будівництва. Знову настають складні часи. Селяни сподівалися, що в село прийде газове опалення, але основну газопровідну гілку проклали лише до консервного цеху. Змінилися методи господарювання, почалось розпаювання колгоспної техніки, з’явилися фермерські господарства, зменшилась кількість землі, що обробляється, і як наслідок – зменшилася кількість робочих місць. Занепало тваринництво. Селяни кажуть, що колись було до 6-10 тисяч овець, велика кількість рогатої худоби, свиней. Потім це залишилось лише у власних господарствах.

На сьогодні фермерські господарства досить розвинуті, але велика проблема із зрошуванням, адже це степова зона Сиваша. Зараз в селі працює пошта, філія Ощадбанку України, фельдшерсько-акушерський пункт, швидка медична допомога обласного значення, будинок культури з ансамблем «Мрія». Діти активно беруть участь у різних фестивалях, конкурсах. Працюють олійний цех, млин, ветеринарна дільниця, фермерське господарство, приватні підприємства, вирощуються зернові культури.

Чи знаєте ви, що полинь, з якою намагаються боротися в обласному центрі, потрібна для фармацевтичної промисловості? У Григорівці з полині добувають олію. Спочатку спеціальні косарки зрізають траву і переправляють у бункер. Потім, наповнений бункер підключають до трубопроводу, що подає в нього гарячий пар. Таким чином з полині добувають олію.

Херсонська обласна рада прийняла рішення відродити вівчарство на Херсонщині. Можливо це буде й у селі Григорівка, де ще є люди знані на цій справі. Принаймні, автори матеріалу спостерігали за приватним вівчарством, у якому налічується до 100 голів. Землі Григорівки облюбували західні інвестори — будують вітро-електро станції. Наразі збудовані вже більше десятка вітряків на 100 квт, 2 вітряки на 600 квт. Повна потужність проекту — 70 одиниць вітрогенераторів. Так, земля Григорівки багата: вітром, сонцем і водою. Але місцеві мешканці хотіли б знати, чи допоможе це провести газ у село?

Недалеко від села Григорівка знаходиться озеро, яке хтось із колишніх чиновників назвав «Лемурійське озеро».  Серед інших назв — «Солона яма» на Сиваші, (або «Гниле море»). Сиваш — не єдине водоймище, це багаточисленні озера та лагуни. Добування мінеральних солей в Сиваші (особливо кухонної солі) проводилось більше 1000 років тому, про що свідчать залишки древніх соляних промислів у південній частині Сиваша.

Селяни розповідають, що у 1968 році на затоку Сиваш упав військовий реактивний літак винищувач МІГ-15. Він летів з Криму із завданням випробувати нову радіолокаційну станцію. Над містом Джанкой літак стало кренити вбік, він почав втрачати висоту. Пілот відводив літак від міст і сіл аж до затоки Сиваш. На малій висоті катапультувався, але невдало — загинув. На місці аварії працювали рятувальні загони. Вони привезли спецтехніку і дістали з глибини 18 метрів носову частину та два бортові самописці. Місце падіння згодом заповнилося водою. Так виникло це озерце. Вода в ньому рожевого кольору, дуже солона.  Озеро порівнюють із Мертвим морем в Ізраїлі, адже потонути в ньому неможливо. Лікувальні властивості води і грязі Рожевого озера лікують до 30 хвороб. Сюди приїздять люди з усієї України!

2019. Надзвичайно важлива тема для місцевих мешканців – децентралізація. Селяни кажуть, що децентралізація — об’єднання сіл Григорівка, Павлівка, Строгонівка, Іванівка, поки що нічого їм не дала. Можливо потрібен час, щоб децентралізація запрацювали, та чесних і порядних господарів. В селі Григорівка є чуйні, добрі і працьовиті люди. Чого прагнуть? Відродити вівчарство, свинарство, збільшити поголів’я великої рогатої худоби, щоб до будинків провели газ. А ще – зберегти місцеву екосистему. Приводів для хвилювання більш ніж достатньо: поруч із Сивашем побудовані Перекопський бромний завод, Кримський завод двоокису титану з виготовлення фосфорних добрив, Кримський содовий завод. Неподалік знаходяться хімічні заводи Титан та Сиваський аніліновофарбовий. Херсонська обласна санепідемстанція розробила програму спостережень за станом атмосферного повітря в цих районах. Спостереження здійснюють 1-2 рази на місяць, але цього недостатньо щоб відобразити об’єктивний екологічний стан.

Нещодавно комісія Чаплинської райдержадміністрації прийняла рішення надати Григорівському комунальному підприємству у постійне користування 1 гектар землі біля затоки Сиваш. Це дасть підставу для виділення бюджетних коштів на реалізацію місцевих проектів. Один з них –  готельний комплекс з паркінгом для авто

Олександр Гончаренко, Олександр Величко

У статті використовувався нарис матеріалів «Історія села Григорівка»,  укладач Копівська К.М. та Колісніченко Н.П.  Просимо вибачити за можливі історичні та  сучасні неточності. Подяка за допомогу і підтримку Мартинову П.П., Гнатовському С.Е., Робак П.Л.