Kherson.FM

Херсон ФМ Радио

Гавриїл Раппепорт — херсонський фотограф початку 20 століття, що залишив нам унікальну фотохроніку історичних подій

У Херсонському обласному краєзнавчому музеї зберігається величезна колекція фотографій — приблизно 16 тисяч знімків. Найстаріші світлини — 60 — 70 років позаминулого століття. Вони відображають півтори сторіччя історії нашого міста. Однієї із цікавинок цієї колекції є фотографії родини Раппепортів — Людвіга та його сина Гавриїла. 

Особливо цікавими для історії Херсону є документальні фотографії Раппепорта молодшого, пише Незалежний спостерігач. Він зібрав фото та спогади учасників Вісунської повстанської  республіки 1919 року, зафіксував жахливі епізоди голодомору 1921-22 років. Серед його знімків є дитячі будинки Херсона, завод імені Петровського, перші колгоспи на Херсонщині. Цікавими є фотографії з історії костюму та види м. Херсона, а також фотохроніка подій двадцятих — початку тридцятих років. Останній пласт фотографій ще чекає своїх дослідників на пожовклих сторінках радянської преси тих років у бібліотеках та архівосховищах.

Завдяки документальним фоторепортажам Гавриїла Раппепорта ми знаємо про те, яким жахливим був Голодомор початку 20-х років. Серед колекціонерів популярними є краєвиди Херсона кінця двадцятих років, які зробив Гаврило Людвігович.

Історію життя Гаврила Раппепорта розповідають наші колеги з kavun.city.

Гавриїл Людвігович Раппепорт — відомий фоторепортер початку XX століття — народився у 1893 році в Херсоні в родині Людвіга Марковича та Ганни Марківни Раппепорт. Батько Гавриїла Раппепорта на той час був відомим у місті фотографом.

З юнацьких років захопився фото

Гавриїл в юнацькі роки працював у фотографії батька, осягав мистецтво фотознімку. З 1917 року він — член професійного союзу фотографів м. Херсона та його повіту, м. Миколаєва та Дніпровського повіту Таврійської губернії. Згодом Гавриїл Раппепорт унаслідував фотографію батька на Військовому форштадті, яка мала назву «Фотографія нащадків Л. Раппепорта» і знаходилася на вул. Базарній буд. 10/12 (зараз вул. Перекопська).

Завжди був у вирі подій

Гавриїл Раппепорт не сидів на місці — він завжди прямував туди, де вимагалася документальність, переконлива правда миті. Історик Юрій Котляр у своїй книзі про Висунську народну республіку пише про Гавриїла Раппепорта: «…відомий як надзвичайно талановитий фотокореспондент. Його запрошували до співробітництва, коли був потрібен «фотодокумент, действующий на читателя без текста или с чуть заметным текстом, но идущий как самостоятельный материал».

Саме Г.Л.Раппепорт став першим, хто написав про це надзвичайне явище в історії революційного руху у Херсонському повіті — Висунську народну республіку. Кореспондент поєднав фоторепортаж із записом унікальних свідчень про боротьбу селянських повстанців у 1919 році. Нарис Раппепорта був оприлюднений в журналі «Всесвіт» у 1927 році й є унікальним джерелом з історії українського повстанського руху на Херсонщині та Миколаївщині. Ми знайшли скановану копію цього нарису з журналу «Всесвіт». Варто лише збільшити трошки зображення, але всього дві сторінки — це не так і багато.

Гавриїл Людвігович Раппепорт завжди намагався бути у вирі подій, які відбувалися на Херсонщині. Під час голодомору 1920 — 1922 років він, працюючи у тяжких умовах (голод, тиф, можливі утиски з боку населення) зробив ряд фотографічних знімків, що відобразили весь жах тих випробувань. Хоча існує версія, що попросив фотографувати Голодомор в Херсоні Раппепорта Фритьоф Нансен. Так-так, той самий Нансен — лауреат Нобелівської премії миру 1922 року. Природньо, що, знімки, які порочать молоду революційну владу, не дозволили вивозити за кордон. Всі негативи залишилися в Херсоні. Але, будь-яка праця, як відомо, має бути оплачена. На знак подяки за чесно виконану роботу Нансен подарував Гавриїлу Раппепорту свій фотоапарат, який був з ним в полярних експедиціях. Щодо фотоапарату Нансена також є кілька інших історій, які можна довідатись під час екскурсій.

В експозиції Миколаївського обласного краєзнавчого музею зберігається альбом Гавриїла Раппепорта. У ньому зібрані не просто фотографії, а долі жителів Херсона під час Голодомору 1922 року. Померлі, замучені, покалічені, вбивці і ті, хто вижили …

Моторошні фото Голодомору Гавриїла Раппепорта не полишать байдужими. Гортайте галерею, щоб подивитись. Тільки якщо у вас слабкі нерви, краще пропустіть їх — вони дійсно жахають

Фото ресурсу http://photo.bazar.nikolaev.ua/

Ось такі свідчення ми знайшли про роботу Раппепорта у різних виданнях.

З 1920 по 1928 роки Г. Л. Раппепорт, як фотокореспондент, брав активну участь у роботі херсонських газет: «Экстренный выпуск», «Рабочий», «Наддніпрянська правда», уміщуючи у газети також свої нариси, фейлетони.

Одночасно фотограф співпрацював з харківським журналом «Всесвіт» (надсилав фотографії до нарисів «Фрукты и овощи», «Ярмарок», «Основи» та інших); з московськими «Известия», «Правда», журналами «Огонек», «Работница и Крестьянка» з ленінградськими журналами «Наука и техника», «Экран», газетою «Красная панорама».

З 1927 року Г.Раппепорт –постійний кореспондент по херсонському округу харківського фото- і радіотелеграфного агентства України (РАТАУ). На прохання агенства він надсилав «світлини» та замітки про цікаві події в окрузі.

З 1928 по 1932 роки Г. Раппепорт працював у горлівській газеті «Кочегар» (Донбас).

З 1934 року Г. Л. Раппепорт — спеціальний фотокореспондент «Тревоги» — органа Революційної військової Ради Червонопрапорної Далеко-Східної армії. У тому ж році від цієї газети він був відряджений на фотозйомку зустрічі челюскінців у Владивосток.

Скоріш за все, ви вже бачили ці фото, але тепер подивіться на них, знаючи, що їх автор — видатний херсонський фотограф Гавриїл Раппепорт.

 

Фото з ресурсу https://nzkherson.blogspot.com/

Життя обірвала трагедія

18 травня 1935 року трагічно обірвалося життя фотографа. Г. Л. Раппепорт загинув у літаку «Максим Горький». Про це писала ленінградська «Красная Нива».

«Максим Горький» був не просто літаком, а літаком-гігантом. Історію про нього ми шукали в різних джерелах — найбільш схожу на правду, як на наш суб’ктивний погляд, історію знайшли в одному з російських видань. Ми не можемо стверджувати, чи все це є правдою, але принаймні версія дуже схожа на правдиву. До речі, майже 80 років цю історію не дуже афішували. Можна сказати, навіть замовчували.

Літак «Максим Горький»Літак «Максим Горький»Автор: Фото Wikimedia

Разом із херсонським фотохудожником загинуло чимало кращих на той час радянських інженерів та авіаконструкторів.

У 1932 році у радянської влади з’явилась ідея створити найбільший агітаційний літак в світі. А назвати його на честь Максима Горького вирішили тому, що саме на 1932 рік припав ювілей літературної діяльності знаменитого письменника. Довірили створення гіганта фахівцям з конструкторського бюро Андрія Туполєва і Центрального аерогідродинамічного інституту (ЦАГІ), які вже відзначилися створенням важкого бомбардувальника ТБ-3, відомого також як АНТ-6.

Літак був готовий до 1934 року. І цілком собі міг похвалитися характеристиками: чого тільки коштували вісім двигунів загальною потужністю 7200 к.с.

Згодом на літаку змогли встановити два світові рекорди, піднявши рекордні вантажі. Встиг «Максим Горький» і пролетіти над Червоною площею в супроводі двох винищувачів. Політати на літаку встиг і творець «Маленького принца» Антуан де Сент-Екзюпері, який приїжджав до Радянського Союзу у 1935 році.

Згубили «Максима Горького» збіг обставин вкупі з… нехлюйством. Поки пілот Михайло Громов лежав в лікарні зі скаргою на виразку, а Андрій Туполєв знаходився в США, ухвалили рішення провести демонстраційний політ АНТ-20 і записати цей політ на плівку. Супроводжувати «Максима Горького», яким керував знаменитий льотчик Іван Міхєєв, повинні були літаки Р-5 і І-5 під управлінням Владислава Рибушкіна і Миколи Благіна. Крім того, на борту «Максима Горького» перебували фахівці ЦАГІ разом зі своїми дітьми.

Злетів літак з Ходинському аеродрому, який до 1926 року носив ім’я Лева Троцького, а згодом був названий на честь Михайла Фрунзе.

Разом із ним в повітря піднялися і літаки супроводу. З Р-5 велася кінозйомка, а І-5 виконував фігури вищого пілотажу. В цілому другий літак був необхідний для того, щоб підкреслити і без того величезні розміри «Максима Горького».

Політ проходив цілком успішно, і льотчики вже готувалися садити гіганта, однак Благін, який вирішив виконати якусь подобу «мертвої петлі», продовжував виконувати фігури вищого пілотажу, і врізався в АНТ-20 та вибив середній мотор гіганта.

І-5 продовжив розвалюватися: його хвостова частина завдала непоправної шкоди органам управління «Максима Горького», який просто почав руйнуватися в повітрі.

За падінням на землю був страшний вибух. Трупи і уламки збирали по всьому селищу Сокіл.

У катастрофі загинули сам Благін, 11 членів екіпажу «Максима Горького», а разом з ними 37 пасажирів з числа провідних співробітників ЦАГІ та їхніх дітей. Незважаючи на те, що в усьому звинувачували саме Благіна, його поховали разом з іншими жертвами авіакатастрофи на Новодівичому кладовищі в Москві.

Слідство, яке вели представники НКВС, звинуватило в тому, що сталося, документалістів, які нібито і попросили льотчика Благіна виконати фігури вищого пілотажу для більшої видовищності.

Ми знайшли іще одне російське відео (на жаль, українських немає), яке розповідає про загибель цього літака

Оскільки тіла всіх загиблих не знайшли одразу — їх іще довго шукали, поховали їх у братській могилі на Новодівочому цвинтарі в Москві. Фото оприлюднив Дементій Білий.

Братська могила на Новодівочому цвинтарі в МосквіБратська могила на Новодівочому цвинтарі в Москві

На згадку ж херсонцям назавжди залишаться безцінні фото родини Раппепорт та їхній внесок у збереження пам’яті про життя Херсона.

   Автор: Фото Літературного музею