Kherson.FM

Херсон ФМ Радио

«У мене немає мети вам подобатися. Моя задача – знайти рішення вашим питанням», — Владислав Кондратов.

Улюблена гра звільнених херсонських чиновників – відновлення на посаді через суд з подальшою виплатою компенсації. Трапляються й інші випадки: чиновник без примусу пише заяву на звільнення і жодним словом не обмовляє колег.

24 грудня 2020 року депутати міської ради затвердили Владислава Кондратова на посаді заступника Херсонського міського голови Херсонського району Херсонської області з питань діяльності виконавчих органів ради. 8 лютого 2021 року Владислав подав заяву про звільнення. 26 лютого на сесії міської ради прийняте рішення про його звільнення.

Ви опікувалися питаннями ЖКГ всього два місяці і зробили такий неочікуваний крок – звільнилися з посади. Чому Ви написали заяву на звільнення? Був конфлікт? Вас попросили піти?

І Ви туди ж. Конфлікту не було і бути не могло – ми (з міським головою Ігорем Колихаєвим, — ред.) дивимося в один бік. У нас подібні бажання стосовно розвитку міста. Ті цілі, які Колихаєв перед собою ставить вони класні. Я хочу, щоб у нього все вийшло. І щоб все вийшло у тієї команди, яку він сформує.

Розумієте, от з кожної праски кричали «у Херсоні розруха!». І таки дійсно розруха. Останні 20 років місто просто гвалтували. Спадок Колихаєву дістався вкрай тяжкий. Це об’єктивна реальність. Щодо мене – можливо, у мене були завищені сподівання, я хотів би пришвидшити процес відновлення. І міському голові і мені потрібні були швидкі рішення і швидкий результат. Але у тій ситуації швидких рішень, а тим паче швидких результатів бути просто не могло. Принаймні, я побачив, що це неможливо. Тому написав заяву на звільнення. Обома руками за те, щоб департамент ЖКГ очолювала людина, яка рухатиметься у темпоритмі команди, справлятиметься з роботою і досягне мети.

Що Ви маєте на увазі, кажучи про швидкість?

Наприклад, коли депутати не затверджують програму розвитку ЖКГ на 2021-2025 рік, хоча її мали розробити та затвердити ще до прийняття міського бюджету на цей рік. До того ж програма – це рамковий документ, в який можна вносити правки протягом всього періоду її дії. Ну і от: програма не затверджена – робота не робиться. Вже ніхто нікуди не їде.

Але Вас критикували. Нібито підпорядкований Вам департамент не впорався з вчасним реагуванням на погодні умови.

Так, сумно бачити стільки негативних коментарів у соціальних мережах. Взяти хоча б ожеледь 8 лютого. Там ніяк не можна було щось зробити більше, ніж було зроблено. Просто не можна було. При мінус п’яти йде дощ, люди сиплять пісок із сіллю, а воно не працює, бо на вулиці ті самі мінус п’ять, і дощ, разом із пісчано-сольовою сумішшю моментально перетворюється на лід. Просто замерзає. За такої температури ця система не працює, тому тоді й було 53 переломи. У нас немає інших інструментів, окрім відпрацьованих раніше. За три місяці роботи з обмеженим бюджетом і старими інструментами… ну давайте хоча б трохи увімкнемо критичне мислення і будемо реалістами.

Чому не прийняли програму по ЖКГ?

Ми поставили собі за мету, щоб комунальні підприємства не з бюджету гроші тягнули, а починали заробляти. Принаймні почали. А там люди звикли, що з комунальних підприємств гроші можна тягнути, яке там заробляти. Ну й абсолютна відсутність розуміння того, що в системі ЖКГ міста робиться. І потім, якщо не приймаєш – запропонуй щось натомість. Якщо ви вважаєте, що наша програма в якихось пунктах неефективна, запропонуйте ефективну. Але ні. Головне ж не хто пропонує, а що робиться і чи робиться взагалі.

Хвилина в кабінеті у психолога: Ви відчуваєте образу? Жартую, звісно, але як на рахунок образи?

Образи, пошук винних – якийсь дитячий садок. Це не моя риторика. З такими речами бажано визначитися у юнацькому віці. Це нормально, коли юність шукає винних, потім винуватить себе, а зрілість вже нікого не винуватить. Психологічна зрілість, мається на увазі.

Зараз не думаєте, що рішення написати заяву було прийняте поспіхом?

Будь-яка посада ніколи не дається назавжди. Слухайте, навчіться тихо та інтелігентно йти. Щось не вийшло – не потрібно грюкати дверима, робити якісь голосні заяви. Чи вгризатися у посаду зубами, лавіруючи між лікарняними, декретними відпустками і судами. Не потрібно, це пусте. Кожному знайдеться робота і місце під сонцем. Його місце.

5 років Ви керували Дніпровським виконкомом. З якими питаннями найчастіше зверталися мешканці району?

З тими, яких не могли вирішити самі. При чому, це зазвичай питання життєзабезпечення – соціальна допомога, субсидії, одяг, харчові продукти. Безхатьки, батьки-пияки і діти, яких виховує вулиця, насильство у сім’ї, тече дах – цих питань апріорі не повинно бути, а вони є. І хтось їх має вирішувати. От ми й вирішуємо. Найдрібніші й найважливіші. Як у піраміді потреб Маслоу: найнижча сходинка – забезпечення базових потреб.

Чому районі у місті Херсоні ради хочуть скасувати? Чому кажуть, що це непотрібна структура?

Таке можуть казати тільки люди, які взагалі питанням не володіють. Якби вони бодай знали, що 95% функцій, якими займаються районні у місті ради, це делеговані повноваження державою, і задалися б вивченням питань, на які розповсюджуються повноваження, вони б не казали нісенітниць. Добре, їх скасують. І? Доведеться створювати іншу структуру, хай навіть і з іншою назвою, але цю роботу хтось має робити. То який сенс цих розмов?

Ці охочі скасувати не бачать роботи районної у місті ради, тому що люди з районів міста до них не звертаються, вони звертаються у райони. От якби той щоденний потік з кожного району міста звернувся до міськради – тоді роботу райрад побачили б. Наприклад, у 2015 році кількість субсидіантів у Дніпровському районі збільшилася з 1,2 тис людей до 17 тис. Уявіть собі! В районі на 100 тисяч населення 17 тисяч субсидіантів! Потім, 27 видів державних програм соціальної допомоги. Хтось же це все має опрацьовувати.

Міська рада має займатися стратегічними питаннями, районні у місті ради – тактичними: прибирання, доброустрій – те, що потрібно сьогодні на завтра, це за районними радами. Транспорт, дороги, освіта, медицина – стратегічні питання. І депутати міськради мають займатися не сферами власного впливу, а як раз таки визначенням стратегії міста, куди і як місто рухатиметься найближчі п’ять років.

А ремонт житлового фонду? Ліфти, дах.

Депутати районних у місті рад могли б самостійно розв’язувати питання ремонту житлового фонду, але не мають ресурсів, адже в районних радах немає бюджету. От в міському бюджеті для цього передбачені 14 млн грн. На все про все. Це не просто мало, це дуже мало. Ці гроші потрібно залишити на виконання якихось аварійних робіт, про планові можна забути. І містянам краще взагалі не планувати отримання грошей з бюджету, а звернути увагу на державні програми. Наприклад, «Енергодім».

«Енергодім» — програма часткового відшкодування витрат на заходи з енергоефективності в багатоквартирних будинках. Затверджена 16 серпня 2019 року (в редакції від 30 вересня 2020 року), діє до 31 грудня 2023 року.

Там співфінансування з державного бюджету доходить до 70%. Тобто, якщо, умовно, на багатоповерхівку потрібно виділити 1 млн грн., то 700 тис грн дає держава. 10% дає місто, 20% сплачують мешканці. Це ж їхня власність. Приватні будинки ремонтуються коштом їхніх власників. Чому у багатоповерхівках повинно бути інакше? 60% людей живуть у багатоповерхівках, 40% у приватному секторі. Податки сплачують всі. Чому гроші мешканців приватного сектору мають йти на ремонт мешканцям багатоповерхівок? Наші спільні податки мають йти на дороги, медицину, школи, зовнішнє освітлення, водопровід, каналізація і т.д. І якщо якісь суми залишаються – можна направити їх на програми співфінансування. Ніяк не навпаки.

Уявіть собі: у місті 1405 ліфтів, ми їх ремонтуємо раз на чотири роки, щороку виділяючи по 70 млн грн. По колу. Ми колись вийдемо з нього? Звісно, всі ці речі не дешеві, і місто має допомагати мешканцям, але розумієте різницю між допомагати і робити замість них?

Ви так безапеляційно робите дошкульні заяви. Як на них реагують Ваші виборці?

Трапляється, дорікають. Але я кажу, що у мене немає на меті вам подобатися. Моя задача – знайти рішення вашим питанням. І зробити можна таким чи таким чином…

Нещодавно ми розробили проект, реалізація якого залежить від депутатів міськради – його приймуть чи ні. Дуже сподіваюся, що приймуть. Це «револьверний фонд» (револьверний – автоматично поновлюваний (від лат. revolve – обертатись, — ред). Суть його у тому, що з грошей, виділених на ремонт всього житлового фонду, відокремлюються кошти для спільного розпорядження ними асоціації ОСББ й департаменту ЖКГ. Наприклад, для дрібних ремонтів на 300 тис грн. Формується заявка, в якій вказується сума і дисципліна щомісячних платежів. Вам виділяються гроші на ремонт, ви його робите, і протягом року повертаєте надану суму. Це простіше й ефективніше – зробити і зібрати гроші з мешканців, ніж спочатку довго на ремонт збирати, адже віра людей у такі речі зараз хитка, і, відповідно, ці збори йдуть дуже повільно.

Кошти фонду надаються об’єднанням-членам асоціації на умовах безоплатної строкової позики. «Револьверний механізм» функціонування фонду забезпечується таким чином: нові позики ОСББ-членам асоціації надаються у міру та за рахунок повернення раніше отриманих об’єднаннями позик із фонду. Тобто постійне реінвестування проектів акумулює нові ресурси за рахунок грошей, які повертаються у фонд, у тому числі в результаті отриманої економії від упровадження енергоефективних заходів.

Як мешканці району сприймають подібні ініціативи?

По різному. Хтось розуміє, що ми всі в одному човні, хтось у скрутному матеріальному становищі і думає, як взагалі розтягнути сімейний бюджет, щоб його вистачило на місяць, хтось не володіє інформацією і вважає, що йому всі винні, а хтось і не хоче нічого знати.

Цивілізований світ живе за принципом «твої права закінчуються там, де починаються права іншої людини». Якщо ти викидаєш сміття будь-де – ти порушуєш права іншої людини. Тобто, твої права тут закінчилися. Поки таким чином не почне мислити кожна людина, ми далеко не просунемося. Можливо, ми звикли мислити й жити ось так, але, знову ж таки, є досвід інших країн світу. І він показує, що можна навчитися інакше. Наприклад, люди, що переїхали на ПМП до європейських країн декілька років живуть у напруженні через потребу контролювати власне сміття. Розумієте? Для європейців сортування сміття – звичне явище, вони його сортують автоматично. Емігранти мусять перевчатися.

Як казав один з таких емігрантів, «коли кожні два тижні тягнеш в гору баули з використаними пластиковими пляшками і склотарою в центр збору у найближчому супермаркеті, помалу починаєш розуміти, що смачна питна вода з-під крана і красивий пейзаж за вікном — це не просто збіг, а результат копіткої, розважливої роботи безлічі людей, яка своєю чергою є виразом величезної любові норвежців до цього не найсвітлішого і теплішого, але дуже красивого шматочка планети, що їм дістався». А чим ми гірші? Чому ми не можемо так ставитися до свого, не менш прекрасного шматочка планети?

На Вашу думку, чому не можемо?

Менталітет, виховання. У нас дуже багато пристойних людей розстріляли і відправили на Соловки. Є критична маса інтелігентних людей, яка стримує люмпен. Не дає своїми мізками, своєю поведінкою люмпену переходити на наступний рівень. Звісно, вся країна не може бути інтелігентною, але певний відсоток гальмівного фактору має бути. У Європі саме такі люди і йдуть обиратися у бундесрат (Бундесрат (нім. Bundesrat, Федеральна Рада) — державний законодавчий орган ФРН, представництво федеральних земель на рівні федерації, — ред.), у всі ради, сейми і т.д. Саме такі люди. У нас же знищили таких людей. У нас же «інтелігент» було лайкою. 70 років такого виховання даремно не пройшли.

Ми у цьому не винні, але сенс оглядатися, якщо ні ми, ні наше життя не стають кращими? Треба дивитися вперед. Вмикати критичне мислення і рухатися вперед.

Чим займатиметеся далі?

Так само виконуватиму свою депутатську роботу на громадських засадах (посміхається, — ред).

А як же кар’єра?

А я не кар’єрист.

Ну звісно (іронізую, — ред). Я ж дивилася Вашу біографію.

А що там? За освітою я інженер-будівельник, навчався в Херсонському сільськогосподарському інституті на будівельному факультеті, спеціалізація «промислове і цивільне будівництво». Проектував приватні й багатоповерхові будинки. Інститут закінчив у 1997 році, на той час будівництво було буквально заморожене і влаштуватися працювати інженером-будівельником було нереально. Тож, прийшов у Дніпровський виконком головним спеціалістом з благоустрою та житлово-комунального господарства. Ось вже 23 роки як!

Але ж управлінську освіту здобули і виконкомом керували.

Так, у 2001 році закінчив Українську академію державного управління, з 2004 року був заступником голови, а потім і сам очолив Дніпровський виконком. Але це не тому, що я хотів зробити кар’єру, це тому, що я хотів бути на своєму місці. Тобто, розбиратися у темі місцевого самоврядування, отримати необхідні знання, зрештою, вивчити англійську мову. Хто з нас після школи знав англійську? Картопля-чистити-смажити – спілкування інфінітивами. В академії два роки щоденно по 4 години – можна отримати непогану базу. Такий от корисний і приємний бонус для держслужбовця.

Англійська Вас цікавила як засіб комунікації, чи для загального розвитку?

Мене ніколи не цікавила інформація, яку не можна застосувати на практиці. Ви знали, що для держслужбовців категорії А законом про державну службу визначено обов’язкове знання однієї із мов ради Європи —англійської або французької? Володіння іноземною мовою враховується під час щорічного оцінювання держслужбовців. Держслужбовцю мова потрібна і як засіб комунікації, і як засіб отримання інформації – у мережі багато корисного контенту опублікованого англійською мовою. Кабмін це зрозумів у 2016, коли реформував держслужбу, ну а я просто спрацював на випередження.

Вчитися потрібно заради того, щоб отримати знання, а не для того, щоб отримати диплом.

Мати широкий світогляд і не бути нерозумною людиною – ось, що важливо.

Не важливо, чим саме ти займаєшся, що ти робиш, важливо, як ти це робиш. Робота має виконуватися якісно, приносити задоволення, закривати матеріальні потреби і бути корисною людям. Ось і все. А білий комірець це чи роба – не має абсолютно ніякого значення. Мене так вчив батько. А ще він вчив, що чоловік повинен вміти якщо не все, то багато чого робити своїми руками, при тому, що був музикантом, потім юристом. Він вмів працювати руками.

Ви принципова людина?

Так.

Бути принциповим – не значить бути правим. Як у вас із балансом?

Гармонійно. Я знаю, чого я хочу, і не нав’язую мого бачення іншим.

Спілкувалася Елла Стефанова